Інтерактивні технології – єдиний шлях оновлення і вдосконалення навчання

Із досвіду впровадження інтерактивних методів навчання при викладанні дисципліни

«Німецька мова за професійним спрямуванням»

Процеси реформування національної системи освіти України вимагають оновлення й модернізації

навчальних технологій і методів навчання. Особливої актуальності в сучасних умовах розвитку ринку набувають інтерактивні методи навчання, які стимулюють до інноваційних змін у культурному і соціальному середовищі. Ці методи є активним відгуком на проблемні ситуації, які виникають як перед окремою людиною, так і перед суспільством в цілому.  

Держава потребує висококваліфікованих фахівців із знанням іноземної мови, професіоналів, зданих абсорбувати все нове і прогресивне, готових до генерації і запровадження свіжих оригінальних ідей, а також до вигідної участі у міжнародному співробітництві і формуванні нового ставлення до України в Європі і світі.

Вимоги часу й розпочата радикальна реформа системи освіти в Україні орієнтують нинішніх і майбутніх викладачів на відмові від авторитарного стилю навчання на користь гуманістичного підходу, на застосування методів, які сприяють розвитку творчих засад особистості з урахуванням індивідуальних особливостей учасників навчального процесу й спілкування.

Основним засобом людського спілкування є мова, а в багатомовному просторі – декілька мов. Ось чому вивчення іноземних мов набуває особливого статусу в нашій країні.

Сучасний стан міжнародних зв’язків України у різноманітних сферах життєдіяльності, вихід її у європейський та світовий простір, нові політичні, соціально-економічні та культурні реалії потребують певних трансформацій і у сфері освіти як важливого державного інституту, у тому числі й у галузі навчання іноземних мов. Сьогодні, як ніколи раніше, статус іноземної мови має тенденцію до постійного зростання. Серед світової спільноти вона все ширше набуває ролі засобу міжкультурного спілкування. Усе це зумовлює визначення основних стратегічних напрямків удосконалення цілей, змісту, методів, прийомів і засобів навчання іноземної мови.

Підвищення ефективності навчання безпосередньо залежить від доцільності добору і використання різноманітних, найбільш адекватних навчальній темі методів навчання, а також від активізації всього навчального процесу. Традиційне тлумачення терміну «методи навчання» є таким: це «упорядковані способи взаємопов’язаної діяльності викладача й студентів, спрямовані на розв’язання навчально-виховних завдань».

На практиці буває важко визначити чіткі межі між різними методами навчання: вони перетинаються, доповнюють один одного, складаються в комплексний «пакет», систему прийомів, за допомогою яких викладач і студенти реалізують поставлені цілі.

Вибір методів навчання зумовлений:

·        цілями навчання;

·        змістом навчального матеріалу та специфікою предметної області;

·        темпом та терміном процесу навчання;

·        стилем навчання та рівнем педагогічної майстерності викладача;

·        дидактичним та матеріально-технічним забезпеченням процесу навчання;

·        рівнем підготовки студентів.

Кожен з методів навчання має певні переваги і недоліки. Ефективність їх застосування визначається специфікою конкретного процесу навчання. Універсальних рекомендацій щодо складу і застосування методів навчання не існує. Викладач самостійно приймає рішення про використання того чи іншого методу на основі свого власного досвіду, врахування особливостей студентської аудиторії з метою максимальної ефективності процесу навчання.

При плануванні конкретних занять викладачу необхідно враховувати, що будь-який метод навчання має тією чи іншою мірою забезпечувати:

·        активну участь студентів у процесі навчання;     

·        встановлення зворотного зв’язку в системі «викладач – студент»;

·        можливість застосування набутих навичок і знань в реальних життєвих та навчальних ситуаціях;

·        розвиток цільових навичок поведінки (самостійної творчої діяльності, роботи в малих групах);

·        мотивацію студентів до підвищення ефективності своєї діяльності на заняттях і в реальних ситуаціях;

·        можливість отримувати знання на груповому та індивідуальному рівнях.

У процесі навчання найбільш доцільно використання, в першу чергу, тих методів, при яких:

- в студентів розвивається бажання до творчої, продуктивної праці;

- студенти прагнуть до активних дій, досягають успіхів і мотивують власну поведінку;

- відпрацьовуються моделі поведінки, необхідні для успішної професійної чи підприємницької діяльності.

Великої ваги набула проблема активізації пізнаваль­ної діяльності на заняттях німецької мови з використанням сучасних технологій навчання, виконання студентами різних видів самостійної роботи, творчих і дослідницьких завдань.

Сучасні навчальні технології називають інтерактив­ними. Інтерактивне навчання (комунікативно-діало­гове) - різновид проблемного навчання, побудований на діалозі його учасників. У широкому розумінні інтер­активним називають такий аспект спілкування, який характеризується стратегією взаємодії партнерів.

Термін «інтерактивний» (з англійської inter - взаємний, akt - діяти) означає здатний до взаємних дій, діалогу. Інтерактивне навчання - це спеціальна форма організації пізнавальної діяльності студентів, яка має на меті створення комфортних умов навчання, за яких кожен студент відчуває свою успішність, інтелектуальну спроможність. Це співнавчання, взаємонавчання, де і студент, і викладач є рівноправними, рівнозначними суб'єктами навчання, розуміють, що вони роблять, рефлексують із приводу того, що вони знають, уміють і здійснюють.

Визначимо відмінність традиційного навчання від інтерактивного (див. табл.).

Найменування	Традиційне навчання	Інтерактивне навчання
Навчальний процес	Навчальна діяльність викладача та навчально-пізнавальна діяльність студентів	Цілісна взаємодія, співпраця двох рівноправних її учасників (суб'єктно-суб'єктні стосунки)
Мета навчання	Засвоєння певного обсягу знань	Розвиток особистості, різноманітних форм мислення кожного студента, формування переконань
Стиль спілкування	Переважає авторитарний стиль, ініціатива студентів гальмується	Демократичний, ініціатива студентів підтримується
Позиція і роль викладача	Орієнтація на предмет навчання, переважають інформаційна та контролююча функції викладача	Зорієнтованість викладача на особистість студента, переважають організаційні і стимулюючі функції
Форми навчання	Фронтальна перевірка знань студентів	Індивідуальна рольова та групова форми роботи, повага та довіра студента

Досвід зарубіжних та українських колег свідчить, що інтерактивні методи сприяють інтенсифікації та оптимізації навчального процесу і допомагають студентам оволодіти такими навичками:

ü   аналізувати навчальну інформацію;

ü      творчо підходити до засвоєння навчального мате­ріалу;

ü      навчитися формулювати власну думку, правильно її висловлювати;

ü      доводити власну точку зору, аргументувати й дис­кутувати;

ü      навчитися слухати іншу людину, поважати альтер­нативну думку;

ü      моделювати різні соціальні ситуації, збагачувати власний соціальний досвід через включення у різні життєві ситуації і переживати їх;

ü      вчитися будувати конструктивні відносини у групі, визначати своє місце в ній, уникати конфліктів, розв'язувати їх, шукати компроміси, прагнути діалогу, знаходити спільне розв'язання проблеми;

ü      розвивати навички проектної діяльності, самостій­ної роботи, виконання творчих робіт.

Застосовування інтерактивних технологій вимагає старанної підготовки викладача й студентів. Вони мають нав­читись успішно спілкуватися, використовувати навич­ки активного слухання, висловлювати власні думки, бути переконливими, толерантними, розуміти інших.

Інтерактивні технології дають змогу забезпечити глибину вивчення змісту. Студенти засвоюють усі рівні пізнання (знання, розуміння, застосування, аналіз, синтез, оцінку).

Змінюється роль студентів. Вона активна: студенти приймають важливі рішення щодо процесу навчання.

Змінюється основне джерело мотивації навчання. Воно стає внутрішнім, це інтерес самого студента.

Значно підвищується роль особистості викладача. Викладач більше розкривається перед студентами, виступає як лідер, організатор.

Які ж сильні сторони інтерактивних методів навчання? Перш за все - підвищення „ККД" процесу засвоєння інформації. За даними американських вчених, під час лекції студент засвоює лише 5% матеріалу, під час читання - 10%, працюючи з відео/аудіоматеріалами - 20%, у процесі демонстрування наочних засобів - 30%, обговорення у групах дозволяє засвоїти - 50%, виконання практичних завдань дає змогу опанувати матеріалом на 75%, а, навчаючи інших, індивід засвоює 90% інформації. Як демонструють статистичні дані, пасивні методи навчання (коли студент лише засвоює та відтворює інформацію) мають значно нижчу ефективність у порівнянні з активними та інтерактивними. Саме останні забезпечують внутрішню мотивацію навчання, яка сприяє його ефективності. Водночас, завдяки ефекту новизни та оригінальності інтерактивних методів правильна їх організація та застосування, сприяють зростанню цікавості до процесу здобуття знань. На мою думку, особлива цінність інтерактивного навчання в тому, що студенти навчаються ефективній роботі в колективі.

Погоджуюся з висновком дослідників О. Пометун та Л. Пироженко про те, що ін­терактивне навчання є сукупністю технологій. Автори розподіляють інтерактивні технології на чотири групи залежно від мети заняття та форм організації навчальної діяльності студентів:

·        інтерактивні технології кооперативного навчання (організація навчання в малих групах студентів, об'єднаних спільною нав­чальною метою);

·        інтерактивні технології колективно-гру­пового навчання — технології, що пе­редбачають одночасну спільну (фрон­тальну) роботу всієї аудиторії;

·        технології ситуативного моделювання — побудова навчального процесу за допо­могою залучення студента до гри, пере­дусім, ігрове моделювання явищ, що вивчаються;

·        технології опрацювання дискусійних пи­тань — широке публічне обговорення якогось суперечливого питання.

І. Інтерактивні технології кооперативного навчання

Кооперативна (групова) навчальна діяльність - це форма (модель) організації навчання у малих групах студентів, об'єднаних спільною навчальною метою. За такої організації навчання викладач керує роботою кожного студента опосередковано, через завдання, якими він спрямовує діяльність групи. Кооперативне навчання відкриває для студентів можливості співпраці зі своїми ровесниками, дає змогу реалізувати природне прагнення кожної людини до спілкування, сприяє досягненню студентами вищих результатів засвоєння знань і формування вмінь. Така модель легко й ефективно поєднується із традиційними формами та методами навчання і може застосовуватися на різних етапах навчання. Парна і групова робота організовується як на заняттях засвоєння, так і на заняттях застосування знань, умінь та навичок. Це може відбуватися одразу ж  після  викладу викладачем нового навчального матеріалу, на початку нового заняття замість опитування, на спеціальному занятті, присвяченому застосуванню знань, умінь та навичок, або бути частиною повторювально-узагальнюючого заняття.

Далі розглянемо сучасні інтерактивні навчальні технології в тих моделях, які доцільно застосовувати у викладанні німецької мови.

Групові методи:

1. Робота в парах.

Ця технологія особливо ефективна на початкових етапах навчання студентів роботі у малих групах. Її можна використовувати для досягнення будь-якої дидактичної мети. За умов парної роботи всі студенти в групі отримують рідкісну за традиційним навчанням можливість говорити, висловлюватись. Робота в парах дає студентам час подумати, обмінятись ідеями з партнером і лише потім озвучувати свої думки перед аудиторією. Вона сприяє розвитку навичок спілкування, вміння висловлюватись, критичного мислення, вміння переконувати й вести дискусію.

Використання такого виду співпраці сприяє тому, що студенти не можуть ухилитися від виконання завдання. Під час роботи в парах можна швидко виконати вправи, які за інших умов потребують великої затрати часу (обговорити подію, твір, взагалі інформацію, вивести підсумок заняття, події тощо, взяти інтерв'ю один в одного, проанкетувати партнера).

2. Робота в трійках.

По суті, це ускладнена робота в парах. Найкраще в трійках проводити обговорення, обмін думками, підведення підсумків чи навпаки, виділення несхожих думок.

3. Змінювані трійки (Потрійне коло (ротаційні трійки).

Цей метод трохи складніший: всі трійки групи отримують одне й те ж завдання, а після обговорення один член трійки йде в наступну, один в попередню і ознайомлює членів новостворених трійок з набутком своєї. Діяльність студентів у цьому випадку є подібною до роботи в парах. Цей варіант кооперативного навчання сприяє активному, ґрунтовному аналізу та обговорюванню нового матеріалу з метою його осмислення, закріплення та засвоєння.

4. Снігова лавина (2+2=4).

Ще один варіант кооперативного навчання, що є похідним від парної роботи, ефективний для розвитку навичок спілкування в групі,  вмінь переконувати та вести дискусію. Дві пари окремо працюють над вправою протягом певного часу (2-3 хвилини), обов'язково доходять до спільного рішення, потім об'єднуються і діляться набутим. Як і в парах, необхідним є консенсус. Після цього можна або об'єднати четвірки у вісімки, або перейти до групового обговорення.

5. Карусель (Подвійне коло).

Цей варіант кооперативного навчання найбільш ефективний для одночасного включення всіх учасників в активну роботу з різними партнерами зі спілкування для обговорення дискусійних питань. Студенти розсаджуються в два кола - внутрішнє і зовнішнє. Внутрішнє коло нерухоме, зовнішнє рухається. Можливі два варіанти використання методу - для дискусії (відбуваються «попарні суперечки» кожного з кожним, причому кожен учасник внутрішнього кола має власні, неповторювані докази), чи для обміну інформацією (студенти із зовнішнього кола, рухаючись, збирають дані).

Цю технологію варто застосовувати для:

-         Збирання інформації з будь-якої теми;

-         Інтенсивної перевірки обсягу та глибини знань;

-         Розвитку вміння аргументувати свою позицію.

Можливі три варіанти організації діяльності.

І варіант. Учасники внутрішнього кола – прихильники однієї точки зору, а зовнішнього – протилежної. Спочатку відбувається обмін точками зору у перших парах. Студенти фіксують аргументи протилежної сторони. За сигналами ведучого відбувається зміна партнерів, дискусія триває, але студенти намагаються підібрати нові аргументи.

ІІ варіант. Кожен студент зовнішнього кола має аркуш з конкретними запитаннями щодо висунутої проблеми і під час переміщення по колу збирає максимум інформації з цього питання. Наприкінці відбувається заслуховування окремих відповідей, обговорення складних аспектів проблемної ситуації, ефективності співпраці.

ІІІ варіант. Студенти заздалегідь готують запитання чи поняття й фіксують його на аркушах, а на звороті записують своє ім’я. Під час роботи партнери ставлять один одному запитання, і в разі правильної відповіді студент отримує від автора запитання картку. Наприкінці вправи підраховують кількість карток у кожного студента і визначають переможця.

6. Робота в малих групах (Команда). (3-5 студентів)

Мета: вирішення складних проблемних ситуацій, що потребують колективного розуму, набуття навичок у спілкуванні та співпраці.

Алгоритм діяльності:

1. Розподіл ролей у групах:

головуючий (керівник групи):

- зачитує завдання;

- організовує порядок виконання завдання;

- встановлює послідовність висловлювання членів групи;

- заохочує всіх до роботи;

- підбиває підсумки;

- визначає доповідача (за згодою членів групи);

секретар:

- веде записи результатів роботи;

- має бути готовим висловити загальну думку групи під час підбиття підсумків, допомогти відповідачеві;

посередник:

- стежить за часом;

- відповідає за регламент;

доповідач:

- доповідає про результати роботи групи.

2. Висловлення власної думки спочатку за бажанням, а потім по черзі.

3. Дотримання правил активного слухання.

4. Обговорювання ідей, а не осіб студентів, які висловили ці ідеї.

5. Намагання дійти спільної думки, хоча в деяких випадках може бути особлива думка, яка має право на існування.

Роботу в групах варто використовувати для вирішення складних проблем, що потребують колективного розуму. Використовуються малі групи тільки в тих випадках, коли завдання вимагає спільної, але не індивідуальної роботи.

Важливими моментами групової роботи є опрацювання змісту і подання групами результатів колективної діяльності. Залежно від змісту та мети навчання можливі різні варіанти організації роботи груп.

- «Діалог».

Суть його полягає в спільному пошуку групами згодженого рішення. Це знаходить своє відображення у кінцевому тексті, переліку ознак. Діалог виключає протистояння, критику позиції тієї чи іншої групи. Всю увагу зосереджено на сильних моментах у позиції інших.

- «Синтез думок».

Дуже схожий за метою та початковою фазою на попередній варіант групової роботи. Але після об’єднання в групи і виконання завдання студенти не роблять записів на дошці, а передають свій варіант іншим групам, які доповнюють його своїми думками, підкреслюють те, з чим не погоджуються.

- «Пошук інформації».

Метод застосовується, якщо потрібно якось пожвавити сухий, найчастіше нецікавий матеріал. Суть його в тому, що відбувається командний пошук інформації, що доповнює вже наявну (прочитану викладачем лекцію або домашнє завдання) з наступними відповідями на питання. Для груп розробляються питання, відповіді на які можна знайти в підручниках, роздавальному матеріалі, документах і т.д. Завжди визначається час, протягом якого потрібно проаналізувати інформацію й знайти відповіді на питання.

- «Коло ідей» (Раунд робіт, кругова система).

Метою «Кола ідей» є вирішення гострих суперечливих питань, створення списку ідей та залучення всіх студентів до обговорення поставленого питання. Технологія застосовується, коли всі групи мають виконувати одне і те саме завдання, яке складається з декількох питань (позицій), які групи представляють по черзі.

Порядок проведення:

·        викладач ставить дискусійне питання та пропонує обговорити його в малих групах;

·        після того як вичерпався час на обговорення, кожна група представляє лише один аспект проблеми, яку обговорювали;

·        групи висловлюються по черзі, поки не буде вичерпано всі відповіді;

·        під час обговорення теми на дошці складається список зазначених ідей;

·        коли всі ідеї з вирішення проблеми висловлені, можна звернутись до розгляду проблеми в цілому і підбити підсумки роботи.

-         «Спільний проект».

Має таку саму мету та об’єднання в групи, що й діалог. Але завдання, які отримують групи, різного змісту та висвітлюють проблему з різних боків.

Навчальний проект - науково-пошукова та дослідницька робота окремого студента, великої чи малої їх групи у позаурочний час. Метод проектів завжди спрямований на розв'язання деякої теоретичної або практичної проблеми, яка перед­бачає, з одного боку, використання різноманітних ме­тодів, засобів навчання, а з іншого - інтегрування знань, умінь із всіляких галузей науки, техніки, технології, творчих професій.

Мета методу проекту:

♦ поглиблене вивчення програмного матеріалу;

♦ розвиток індивідуальних наукових інтересів студентів на основі моделювання діяльності спеціалістів конкретної предметної галузі;

♦ розвиток пізнавальних, творчих навичок студентів, кри­тичного мислення, умінь самостійно шукати інфор­мацію та інших життєво-важливих навичок;

♦ розвиток самостійної діяльності студентів (індивідуаль­ної, парної, групової);

♦ розвиток комунікативних здібностей у співробіт­ництві студентів між собою і викладачем («педагогіка співробітництва»).

♦ розвиток уміння викладати власну думку, репре­зентувати результати своєї діяльності (у вигляді звіту, веб-сайту, доповіді, газети чи журналу тощо);

♦ виховання гуманізму, увага та повага до особистості колеги, позитивний запал, спрямований не лише на навчання, а й на розвиток особистості студента.

♦ можливість інтеграції знань не тільки з різних галу­зей знань, але й соціокультур.

Характерні риси методу проектів:

♦ створює навчальне середовище, в якому викладач тре­нує, спрямовує, досліджує та зміцнює більш глибо­кі рівні розуміння;

♦ дозволяє студентам самостійно будувати свої власні знання;

♦ завершується реальним продуктом, відповідає на суттєві запитання;

♦ установлює зв'язки з оточуючим світом, розвиває навички, потрібні у житті, вирішує реальні проб­леми (багато з цих навичок є бажаними для сьогоднішніх роботодавців: розвиває здатність працювати разом з іншими, приймати виважені рішення, про­являти ініціативу, розв'язувати складні проблеми);

♦ дозволяє використовувати розмаїття навчальних методик;

♦ підходить для всіх студентів.

Етапи і зміст проектної роботи:

1.  Пошуковий: визначення теми проекту, пошук та аналіз проблеми, висування гіпотези, вивчення мети, обговорення методів дослідження.

2.  Аналітичний: аналіз вхідної інформації, пошук оптимального способу досягнення цілі проекту, побу­дова алгоритму діяльності, покрокове планування робо­ти кожного учасника проекту.

3.  Практичний: виконання запланованих кроків, регулярне обговорення проміжних результатів.

4.  Презентаційний: оформлення кінцевих резуль­татів, підготовка та проведення презентації, «захист» проекту.

5.  Контрольний: аналіз результатів, коригування, оцінка якості проекту.

Тема проекту може визначатися науковцями, які працюють у галузі освіти (у рамках затверджених нав­чальних програм), викладачем (з урахуванням навчальної ситуації та стану викладання предмету, природних професійних інтересів, уподобань та здібностей студентів), студентами, які природно орієнтуються на власні інтереси, не лише пізнавальні, а й творчі, прикладні.

Викладач має орієнтуватися на такі критерії відбору теми проекту:

♦ наявність значущої проблеми або завдання, що ви­магає для свого розв'язання інтегрованих знань, дослідницького пошуку;

♦ практична, теоретична, пізнавальна значущість очі­куваних результатів;

♦ головні змістовні поняття навчального курсу;

♦ проблеми, з якими стикався та стикається світ про­тягом своєї історії;

♦ актуальні та поточні проблеми сучасного життя студентів.

Варіанти звіту проектів можуть бути різноманітні: реферат, мультимедійний навчальний проект, комп'ютерні енциклопедії, інформаційний або тематичний веб-сайт, відеофільм, номер газети чи журналу (у тому числі електронні), соціологічне опитування, фотоесе чи альбом, вистава тощо.

У проектній діяльності між викладачем і студентами зароджуються інші, ніж на заняттях, стосунки. Викладач знаходиться на рівних зі студентом, він є також дослідником, а тому разом з студентами може помилятися, дивуватися, радіти знахідкам, що і трапляється під час роботи над проектом.

Проектне навчання спонукає до розумово-вмотивованої діяльності відповідно до вікових і навчальних інтересів. Можуть бути різні підстави для вибору теми проекту, але головне не кількісні характеристики знань, здобуті студентами, а вміння використовувати їх у конкретній життєвій ситуації.

8. Акваріум.

Ще один варіант кооперативного навчання, що є формою діяльності студентів у малих групах, ефективний для розвитку навичок спілкування в малій групі, вдосконалення вміння дискутувати та аргументувати свою думку. Може бути запропонований тільки за умови, що студенти вже мають добрі навички групової роботи.

Алгоритм діяльності:

1. Об’єднання студентів у групи, ознайомлення із завданням.

2. Одна із груп сідає у центр аудиторії (або на початку середнього ряду) й отримує завдання для проведення групової дискусії (зачитується завдання вголос; 3-5 хв. обговорюється проблема; підсумовується дискусія, згідно з прийнятим спільним рішенням).

3. Студенти, які перебувають у зовнішньому колі, не втручаються у хід дискусії.

4. Після закінчення дискусії група повертається на свої місця, а викладач веде бесіду з студентами (2-3 хв.) за такими запитаннями:

Чи погоджуєтесь ви з думкою групи?

Чи була ця думка достатньо аргументована?

Який з аргументів вважаєте найбільш переконливим?

5. Місце в «акваріумі» займає інша група й обговорює іншу ситуацію.

6. Підсумки роботи у групах.

Цей вид роботи можна використовувати на підготовчих етапах до введення більш складних інтерактивних технологій.

Всі перераховані методи інтерактивних методів навчання відносяться до технологій кооперативного навчання, коли студентам потрібно скооперуватися для виконання завдання викладача, активної роботи на занятті, засвоєння матеріалу і вироблення навичок спілкування в дискусії й аргументації своїх позицій. Величезним плюсом даного виду навчальної діяльності є залучення абсолютно всіх студентів групи у спільну роботу. Труднощі полягають в умінні викладача організувати роботу студентів і привчити їх до такої роботи як постійної. Звичайно, це не все, що можна використовувати. На основі цих методів можна будувати інші, або придумати щось принципово нове, у цьому і полягає перевага інтерактивного навчання.

ІІ. Інтерактивні технології колективно-гру­пового навчання

До цієї групи належать інтерактивні технології, що передбачають одночасну спільну (фронтальну) роботу всієї аудиторії.

Фронтальні методи:

1. Велике коло.

Студенти сидять по колу і по черзі за бажанням висловлюються з приводу певного питання. Обговорення триває, поки є бажаючі висловитися. Викладач може взяти слово після обговорення. Технологія вчить студентів ставити запитання, відрізняти факти від думок, виявляти важливі та другорядні обставини, аналізувати та приймати рішення.

2. Мікрофон.

Це різновид великого кола. Студенти швидко по черзі висловлюються з приводу проблеми, передаючи один одному уявний «мікрофон».

         Цей прийом може використовуватись як у груповій, так і у фронтальній роботі із студентами, може стати частиною інших інтерактивних прийомів («Мозкова атака», «Акваріум» тощо).

      Організація діяльності студентів.

      Перед студентами ставиться запитання. Їм пропонується олівець, що імітує мікрофон, який вони будуть передавати один одному, по черзі беручи слово. Говорити може тільки той, хто тримає олівець. Якщо студент не має що сказати, він передає слово одногрупнику. Важливо не обговорювати і не критикувати чужі відповіді. По закінченню викладач або студент, який добре володіє цією темою підбиває підсумок.

Даний вид роботи дозволяє виховувати в студентів уміння вислуховувати інших, бажання ділитися своїми думками.

3. Незакінчене речення.

Дещо ускладнений варіант великого кола: відповідь студента - це продовження незакінченого речення типу «можна зробити такий висновок…», «я зрозумів, що…». Цей прийом часто поєднується з «Мікрофоном» і дає можливість ґрунтовніше працювати над формою висловлення різних ідей, порівнювати їх з іншими. Робота за такою методикою дає присутнім змогу долати стереотипи, вільніше висловлюватися щодо запропонованих тем, відпрацьовувати вміння говорити коротко, але по суті й переконливо.

4. «Мозковий штурм».

«Мозковий штурм» зазвичай застосовується для досягнення наступних цілей:

1) виявити всі можливі альтернативи перш, ніж приймати рішення;

2) розглянути різноманітні аспекти завдань перш, ніж спробувати її розв'язати;

3) активізувати групове обговорення.

Якщо викладач збирається на занятті застосувати даний метод, він повинен чітко усвідомлювати, чому саме цей метод було обрано, і яким чином втілити всі ідеї, які були запропоновані на стадії генерації.

Алгоритм діяльності:

1.  Проблемне питання записують на дошці.

2.  Учасники штурму висувають ідеї для розв’язання проблеми.

3.  Запропоновані ідеї записують на дошці.

4.  Групування та аналіз висунутих ідей.

5.  Вибір ідей, які допоможуть у розв’язанні проблеми.

6.  Підсумки роботи.

Правила поведінки під час «мозкового штурму»:

- зібрати якомога більше ідей щодо розв’язання проблеми;

- зосередитися, змусити працювати свою уяву, не відкидати ідею лише тому, що вона суперечить загальноприйнятій думці;

- брати до уваги всі запропоновані ідеї, розвивати їх;

- не обговорювати, не критикувати висловлювання інших, не намагатися давати оцінку запропонованим ідеям.

Метод «Мозковий штурм» сприяє народженню значної кількості ідей при високій активності учасників, розвиває комунікативні здібності студентів, надає їм можливість самовиражатися та самореалізуватися.

Проте, метод «мозкового штурму» має деякі недоліки. Він може виявитися не дуже ефективним у випадку, коли викладач не передбачив підсумкового завдання, в якому студенти зможуть застосувати свої ідеї, які виникли в процесі роботи. Треба брати до уваги ще й те, що під час виконання підсумкового завдання групою будуть відібрані лише найбільш вдалі й оригінальні ідеї, а решта не знайдуть свого застосування. Це іноді ображає студентів тому, що вони вважають, що їх ідеї не були корисними.

Для ефективного проведення «мозкового штурму» викладачам варто дотримуватися наступних порад:

1. Напишіть тему/проблему на дошці чи на ватмані, щоб усі змогли її бачити.

2. Переконайтеся, що всі студенти зрозуміли тему/проблему обговорення.

3. Оголосіть правила проведення «мозкового штурму».

4. Запропонуйте студентам висловлювати будь-які ідеї, які у них виникли.

5. Організуйте роботу таким чином, щоб усі студенти були залучені до процесу, але нікого не примушуйте висловлювати власні думки.

6. Не дозволяйте студентам критикувати чи оцінювати ідеї інших, оскільки основна мета цього етапу - зібрати якомога більше ідей, а обговорення й оцінка ідей тільки зашкодять цьому етапу роботи.

7. Заохочуйте студентів до того, щоб вони висловлювали максимально можливу кількість ідей.

8. Фіксуйте навіть не досить вдалі ідеї, оскільки в майбутньому вони можуть підказати шлях до виявлення нових практичних рішень.

9. Якщо було запропоновано мало ідей, дайте студентам додатковий час на повторне проходження даного етапу. Повторний перегляд завжди сприяє виникненню нових ідей.

10. Якщо у студентів виникли труднощі на якомусь етапі, допоможіть їм знайти правильне рішення.

Особливою перевагою цього методу є те, що ідеї, які виявилися не досить ефективними на завершальному етапі роботи заносяться до «банку ідей», до якого завжди можна звернутися в майбутньому. Можливо, ми переконаємося, що «неефективні ідеї перетворюються на ефективні»  для розв'язання зовсім інших завдань.

5. Аналіз дилеми (проблеми).

Це загальновідома технологія, яка застосовується, як правило, в комбінації з іншими. Студенти в колі обговорюють певну дилему (простіше) чи проблему (складніше, бо поліваріантно). Кожен каже варіанти, що складаються внаслідок вибору. Найкраще давати завдання вибору з особистісним сенсом (наприклад, “чи потрібні автобани, якщо на них трапляється так багато ДТП?”). Метою застосування такої технології є навчити студентів самостійно вирішувати проблеми та приймати колективне рішення.

6. Мозаїка («Ажурна пилка», «Джиг-со»).

Це метод, що поєднує і групову, і фронтальну роботу. Малі групи працюють над різними завданнями, після чого переформовуються так, щоб у кожній новоствореній групі були експерти з кожного аспекту проблеми (наприклад, кожна первинна група аналізувала один вірш Г. Гейне, після переформування перша нова група повинна узагальнити тематику всіх опрацьованих віршів, друга - ідейне навантаження, третя - образи, четверта - форму).

Дана технологія використовується для створення на занятті ситуації, яка дає змогу студентам працювати разом для засвоєння великої кількості інформації за короткий проміжок часу. Ефективна у тих випадках, коли початкова інформація повинна бути донесена до студентів перед проведенням основного (базисного) заняття або доповнює таке заняття. Заохочує студентів допомагати один одному вчитися, навчаючи.

7. «Броунівський рух».

       «Броунівський рух» застосовується для навчання студентів обміну інформацією. Для цього вони отримують картки з новими фактами до теми заняття (по одній на кожного), кілька хвилин ознайомлюються з ними, потім ходять по класу і обмінюються інформацією з одногрупниками (одночасно можна говорити тільки з однією особою). Протягом відведеного терміну треба отримати якомога повнішу інформацію.

8. «Дерево рішень».

       «Дерево рішень» є технологією розв'язання проб­лем, яка допомагає студентам проаналізувати та краще зро­зуміти механізми прийняття складних рішень шляхом їх обговорення у групах за такою схемою: проблема - варіанти рішень - позитивні і негативні наслідки рі­шень - найбільш прийнятне рішення - висновки.

9. Навчаючи – учусь.

Цей метод використовується при вивченні блоку інформації або при узагальненні та повторенні вивченого. Суть прийому полягає в тому, що кожен студент може передати свої знання іншим студентам та отримати від одногрупників нову для себе інформацію у процесі спілкування.

Кожна група має певний обсяг інформації, розділеної на частини та записаної на окремих індивідуальних аркушах. За певний час студенти повинні засвоїти свою частину інформації та поділитися з іншим учасником групи. Спілкуватись потрібно тільки з одним учасником. Таким чином, усі студенти у групі засвоюють певну суму знань. Потім групи обмінюються делегатами, які навчають студентів іншої групи того, що вивчили самі. Використання цього методу підвищує інтерес до навчання.

ІІІ. Технології ситуативного моделювання

Гра як інтерактивний метод навчання

Доречно звернути увагу на такі методи, як ділові та рольові ігри, адже саме під час використання методу дидактичної гри спостерігається підвищення інтересу до предмету. Ігри на заняттях допомагають практично застосувати знання. Доречно додати, що такі методи спонукають до поглибленого вивчення предмету, допомагають інтегрувати міжпредметні зв'язки, сформувати етичну позицію, а також розвинути творчі здібності. Щодо рольової гри, то це умовне відтворення учасниками реальної практичної діяльності людей. Цей метод створює умови реального спілкування. Сама гра активізує прагнення студентів до контакту один з одним та викладачем, створює умови рівності, руйнує традиційний бар'єр між студентом та викладачем. Також гра дає можливість боязким, невпевненим в себе студентам формувати власну активну позицію.

Граючи, студенти вчаться застосовувати свої знання та вміння на практиці, користуватися ними в різних умовах. Гра - це самостійна діяльність, в якій студенти вступають у спілкування з однолітками.

Ігри класифікують за різними ознаками: за цілями, за кількістю учасників, за характером відображення дійсності. Виділені, зокрема, імітаційні, символічні та дослідницькі ігри.

Семенов В.Г. виділяє кілька видів ігор:

- інтерактивні ігри з опосередкованим впливом на студента - ребуси, кросворди;

- інтерактивні ігри з безпосереднім впливом на студента - сюжетно-рольові ігри;

- неінтерактивні ігри - індивідуальні ігрові завдання.

Рольові ігри ґрунтуються на розігруванні ролей. Вони діляться на наступні підвиди: театралізована вистава, театралізована гра і проблемно-дискусійна гра.

Гра на занятті - справа серйозна. Методично вірно організована гра вимагає багато часу для підготовки, максимальної активності студентів у діяльності не тільки на рівні відтворення та перетворення, але й на рівні творчого пошуку, сприяє співробітництву викладача і студентів в процесі навчання.

     При розподілі командних ролей варто робити так, щоб роль допомагала неавторитетним зміцнити авторитет, неактивним - проявити активність, недисциплінованим - стати організованими, студентам, котрі чимось себе скомпрометували - повернути втрачений авторитет, новачкам - проявити себе, подружитися з усіма.

Студенти в грі виступають у таких ролях: актори, глядачі, експерти.

Актори беруть участь у сценах, проговорюють тексти ролей. Глядачі вивчають додаткову літературу, виконують завдання і беруть участь в обговоренні. Експерти аналізують гру і кожного учасника окремо, порівнюють змодельовану ситуацію з реальною.

Актори відтворюють в процесі гри образ створеного в їх свідомості персонажа, здійснюють усвідомлені та цілеспрямовані ігрові дії у відповідності з метою гри, її сюжетною лінією і змістом ролі. Актори взаємодіють з глядачами, відповідають на питання і захищають свою позицію. Головне їх завдання - достовірно та емоційно передати зміст зображуваного ними образу. Нерідко вони співпереживають зі своєї героєм.

Глядачі осмислюють ігрове завдання і сюжетну лінію гри, висловлюють своє ставлення до того, що відбувається за допомогою міміки і жестів, репліками, питаннями, сміхом. У процесі розігрування ситуації глядачі формулюють свою позицію по відношенню до героїв гри, співвідносять побачені образи з власною системою цінностей, «вживаються» в ігровий контекст і подумки створюють свій власний план гри, ставлять себе на місце акторів.

Експерти оцінюють створювані в грі образи – зміст, роль, її переконливість, достовірність, артистичні здібності виконавців. У завдання експертів входить дуже складна задача - проаналізувати й сам процес гри, її результативність, тому по ходу вони роблять записи, створюють картки аналізу. Наприкінці гри вони виступають із результатами, відзначають найбільш і найменш вдалі моменти, виступи, репліки, виставляють оцінки учасникам. При аналізі гри експерти звертають увагу на ігрову поведінка персонажів, адекватність реакції глядачів, аналіз діяльності ведучого, цікавість всього ходу гри.

Як правило, ігрова модель навчання має 4 етапи:

- орієнтація (введення студентів у тему, ознайомлення з правилами гри, загальний огляд її перебігу);

- підготовка до проведення гри (ознайомлення зі сценарієм, визначення ігрових завдань, ролей, орієнтовних шляхів вирішення проблеми);

- основна частина - проведення гри;

- обговорення.

         Ігри можна використовувати як на певних етапах заняття, так і на окремому занятті. Тривалість гри може біти різною – це залежить від мети, якої хоче досягнути викладач цією грою.

ІV. Технології опрацювання дискусійних питань

Дискусії є важливим засобом пізнавальної діяльності студентів у процесі навчання. Вони значною мірою сприяють розвитку практичного мислення, дають можливість визначити власну позицію, формують навички відстоювати свою думку, поглиблюють знання з проблеми, що обговорюється. Сучасна дидактика визнає велику освітню і виховну цінність дискусій.

1. Метод ПРЕС.

Метод навчає студентів виробляти й оформлювати аргументи, висловлювати думки з дискусійного питання у виразній і стилістичній формі, переконувати інших.

2. Займи позицію.

Цей метод демонструє різноманіття поглядів на проблему, що вивчатиметься, або після опанування студентами певною інформацією з проблеми й усвідомлення ними можливості протилежних позицій щодо їх вирішення. Такий вид діяльності допоможе з'ясувати, які позиції і думки можуть існувати щодо розглядуваного спірного питання. Також надається можливість висловитися кожному, продемонструвати різні думки по темі, обґрунтувати свою позицію, знайти і висловити найбільш переконливі аргументи, порівняти їх з аргументами інших.

3. Зміни позицію.

Така технологія є подібною до попередньої. Вона також дає можливість обговорити дискусійні питання за участі всіх студентів. Метод дозволяє стати на точку зору іншої людини, розвивати навички аргументації, активного слухання.

4. Неперервна школа думок (Нескінчений ланцюжок).

Одна з форм обговорення дискусійних питань, метою якої є розвиток в студентів навичок прийняття особистого рішення та вдосконалення вміння аргументувати свою думку.

5. Дискусія.

Дискусія – це широке публічне створення якось спірного питання. Вона є важливим засобом пізнавальної діяльності, сприяє розвитку критичного мислення студентів, дає можливість визначити власну позицію, формує навички аргументації та відстоювання своєї думки, поглиблює знання з обговорюваної проблеми.

6. Дискусія в стилі телевізійного ток-шоу.

Її метою є отримання студентами навичок публічного виступу та дискутування, висловлення й захисту власної позиції, формування громадянської та особистої активності. Стиль ток-шоу створюється на основі викорис­тання правил проведення телевізійних програм анало­гічного стилю із ведучим, запрошеними фахівцями, глядачами.

7. Дебати.

Один з найбільш складних способів обговорення дискусійних проблем. Дебати можна проводити лише тоді, коли студенти навчились працювати в групах та засвоїли технології вирішення проблем. У дебатах поділ на протилежні точки зору набуває найбільшої гостроти, оскільки студентам необхідно довго готуватись і публічно обґрунтовувати правильність своєї позиції. Важливо, щоб учасники дебатів не переносили емоції один на одного, а спілкувалися спокійно.

Аудіовізуальний метод

Сучасний навчальний процес модернізується також технічними, зокрема комп'ютерними і програмними інноваціями. Ось чому аудіовізуальний метод, призначений спочатку для популяризації знань і залучення до навчання широкої аудиторії, дедалі більше застосовується в освіті багатьох країн світу. Широке впровадження технічних засобів навчання у професійну підготовку фахівців, використання можливостей Інтернет, робота з електронними базами даних, застосування теле-, відео-, аудіо-, фото- та інших матеріалів у навчальному процесі підсилює пізнавальну активність студентів, що дозволяє досягти максимальної економії часу для засвоєння навчального матеріалу у значних обсягах, стимуляції творчості, уяви, навичок узагальнення та конкретизації наукових фактів.

Останнім часом з’явилося багато мультимедійних продуктів, енциклопедичних та навчальних. Одним з видів мультимедіа є комп’ютерна презентація, що створюється за допомогою програми  Power Point, яка надає можливість створення послідовних слайдів, що містять текст, графіку, анімацію, відео та звук. Особливістю презентацій на відміну від інших способів подання інформації є насиченість змістом та інтерактивність, тобто користувач є не пасивним слухачем, а активним учасником навчального процесу. 

За науковими даними більш ніж 90 % інформації надходить до нас через зір та слух. І чим яскравіше і різноманітніше буде представлена інформація, тим ефективнішим буде процес її засвоєння. Нестача наочної зорової інформації знижує ефективність отримання знань студентами. Сьогодні, в час загальної комп’ютеризації і приходу в освіту нових технологій у викладачів з’являється негайна потреба в використанні мультимедійних засобів, в тому числі в створенні електронних презентацій для використання під час аудиторної та самостійної діяльності студентів.

Мультимедійні технології у коледжі стають засобом оптимізації навчально-виховного процесу. Головне - щоб їх застосування не перетворювалось у самоціль, а підключалося до навчального процесу, де воно забезпечує максимальну активність студентів у засвоєнні німецької мови.

Аудіовізуальний метод має величезні потенційні можливості для застосування у викладанні всіх дисциплін. Але й від викладача він потребує володіння комп'ютерними знаннями і технологіями, системного та творчого бачення предмета. І хоча сьогодні аудіовізуальні засоби на практиці застосовується переважно для вивчення іноземних мов студентами, у методиці він визнаний одним з найбільш перспективних, оскільки сприяє оптимізації та інтенсифікації навчального процесу. Одним із різновидів реалізації цього методу є презентація. Вона полягає у передачі викладачем певної цілісної інформації, як правило, нової, за допомогою органічного поєднання словесних (вербальних) засобів навчання із наочними, як правило, мультимедійними та іншими, під час чого, на відміну від лекції, студенти вправі проявляти активність, давати запитання, вступати з викладачем у діалог, дискусію, виконувати творчі, проблемні завдання. Під час проведення презентації можуть використовуватися інші інтерактивні методи навчання - мозковий штурм, дискусія, робота в малих групах тощо.

Нагромаджений в Україні та за кордоном досвід свідчить, що інтерактивні методи сприяють інтенсифікації та оптимізації навчального процесу, а також дозволяють:

·        зробити навчання більш доступним і цікавим;

·        моделювати різні соціальні ситуації, збагачувати соціальний досвід студентів через включення в різні навчальні та життєві ситуації і їхні переживання;

·        створити умови для розвитку в студентів здатності будувати конструктивні стосунки в групі, визначати своє місце в ній, уникати конфліктів, розв'язувати їх, шукати компроміси, прагнути до діалогу, знаходити спільне розв'язання проблеми;

·        навчити студентів формулювати власну думку, правильно її виражати, доводити свою точку зору, аргументувати і дискутувати, слухати іншу людину, поважати альтернативну думку;

·        ефективно розвивати у студентів навички проектної діяльності, самостійної роботи, виконання творчих робіт.

Крім того, використання інтерактивних методів дозволяє реалізувати ідею співробітництва тих, хто навчає, і тих, хто навчається, сприяє оздоровленню психологічного клімату на занятті, конструктивній взаємодії, створенню доброзичливої атмосфери.

Студент коледжу - це доросла людина, сформована особистість із своїм світоглядом, переконаннями та певними життєвим досвідом. І тим, хто навчає, слід пам'ятати основні вимоги навчання дорослих:

Ø     Дорослі вчаться краще, коли вони самі цього хочуть і відчувають певну відповідальність за процес навчання;

Ø     Дорослі вчаться краще, якщо відчувають у цьому потребу;

Ø     Дорослі краще навчаються через діяльність;

Ø     Дорослі вчаться шляхом розв'язання реальних проблем, які їх стосуються;

Ø     Дорослі вчаться краще, якщо матеріал пов'язаний з їхнім досвідом;

Ø     Дорослі навчаються краще у неформальній атмосфері;

Ø     Дорослі чекають від викладача гарної підготовленості, цінують його захопленість, компетентність;

Ø     Дорослі люблять ділитися власним життєвим досвідом;

Ø     Дорослі віддають перевагу практично орієнтованим програмам, що демонструють, яким чином можна досягти певної мети;

Ø     Дорослі прагнуть партнерських стосунків у процесі роботи.

Чому я зупинилася на вибраних методах навчання? Чому вибрала саме ті, а не інші? Чому взагалі варто застосовувати інтерактивні методи?:

1.             В основі інтерактивних методів лежить залучення студентів до діяльності; доведено, що людина найбільше вчиться і запам'ятовує якраз в процесі своєї діяльності;

2.             Навчальна діяльність рідко є самостійною діяльністю, найчастіше вона відбувається в групі - інтерактивні методи надають можливість такого групового навчання;

3.             Навчання повинно підготувати студентів до вирішення завдань, які можуть з'явитися поза стінами навчального закладу - інтер­активні методи значно краще, ніж традиційні методи навчання го­тують до самостійного розв'язання проблем;

4.             Навчання означає проведення змін, людина, котра вчиться, повинна в результаті навчання змінити щось в собі. Інтерактивні методи до­помагають набувати таких змін та отримати згоду на зміни;

5.             Результативність навчання значною мірою залежить від ступеня інте­грації студентів, від того, наскільки та в який спосіб кожен із студентів групи ідентифікується з групою як єдиним цілим, а також із запропонованим навчальним процесом - інтерактивні методи сприяють інтегруванню групи та ототожнення їх учасників з групою;

6.             Студенти навчаються краще, коли можуть контролювати рівень, процес та темп отримування знань - інтерактивні методи залучають кожного із студентів до створення навчання, а відтак і до контролювання про­ходження навчання;

7.             Навчання дає найкращі результати тоді, коли воно найменш відірване від попереднього досвіду та щоденної практики - інтерактивні методи допомагають набли­зити процес навчання до конкретного досвіду групи;

8.             Найбільшим ворогом результативного навчання є пасивність та апатія студентів - інтерактивні методи є запереченням пасивності, оскільки у своїй основі допомагають студентам вирішувати їх власні проблеми та визначити власні потреби;

9.             Інтерактивні методи передбачають значну гнучкість - основне в них - результат, а не реалізація попередньо визначеного дидактичного плану.

 Зрозуміло, що можна навести значно більше аргументів, але й цих, напевно, достатньо. Однак хочу зауважити: всі ці аргументи не спрямовані проти традиційних методів навчання. Інтерактивні технології – не самоціль. Неможливо побудувати весь процес навчання виключно на інтерактивних методах. Це один з багатьох прийомів, які допомагають досягнути мети і приносять результат тільки в поєднанні з іншими.

Для мене як викладача дуже важливо, щоб знання, здобуті студентами, знайшли застосування в житті. Усю свою діяльність спрямовую на формування творчої особистості. Бо вірю – виховавши особистість, здатну творчо засвоювати знання і застосовувати їх на практиці ми відродимо інтелектуальний потенціал країни, від якого залежить майбутнє нашої держави, а отже, наше, громадян України.

ЛІТЕРАТУРА 

1.     Інтерактивні технології навчання: теорія, практика, досвід. Метод. посібник / Авт. укл.: О.І. Пометун, Л.В. Пироженко. – К.: АПН, 2002. - 136 с.

2.     Пометун О.І., Пироженко Л.В. Сучасний урок. Інтерактивні технології навчання. Навчально-методичний посібник. / За заг. ред. О.І. Пометун. - К.: «Вид-во А.С.К.», 2004. - 192 с.

3.     Ніколаєва С.Ю., Шерстюк О.М. Сучасні підходи до викладання іноземних мов // Іноземні мови. - 2000. - № 1.

4.     Данилевська-Бабій Г.Я. Врахування індивіду­альних особливостей учнів у процесі навчання іно­земної мови // Іноземні мови. — 2001. — №1. — С. 15.

5.     Бориско Н.Ф. Тенденции развития учебно-методических комплексов с учетом новых информационных и коммуникационных технологий (Интернет) // Іноземні мови. - 2001. - № 3.

6.      Ігри дорослих. Інтерактивні методи навчання / Упоряд. Л. Галіцина. - К.: Ред. загальнопед. газ., 2005. - 128 .

7.      Варзацька Л., Кратасюк Л. Інтерактивні методи навчання: лінгводидактичні засади // Диво-слово. — 2005. — № 2. — С. 5-18.

8.      Пєхота О.М., Кіктенко А.З. Освітні технології: Навчально-методичний посібник. – К.: А.С.К., 2001.

9.      Вахрушева Т.Ю. Інтерактивні технології навчання як засіб активізації навчально-пізнавальної діяльності // Нові технології навчання. - К., 2007. - Вип. 47. – С. 64 - 69.

10.            Пінчук О. Проблема визначення мультимедіа в освіті: технологічний аспект // Нові технології навчання. - К., 2007. - Вип. 46. - С. 55-58.