Творчість Т. Г. Шевченка – визначне досягнення українського народу в галузі духовної культури, а історія життя поета
є частиною історії його батьківщини. В наш час його твори, перекладені на десятки мов, стали невід’ємною частиною національної культури багатьох народів світу.
На шляху, який пройшла поезія Шевченка до багатьох європейських народів, велику роль відіграла німецька література. Важко назвати іноземну мову, якою твори Шевченка перекладалися б стільки разів, скільки німецькою. А численні статті й дослідження про життя й творчість поета збагатили німецьке літературознавство. Ім’я та окремі твори геніального українського поета стали відомі за межами України вже на початку 40-х років, після виходу в світ “Кобзаря”. В Німеччині прізвище Шевченка згадується в 1843 році. Мається на увазі інформація без підпису про видану в 1841 році в Петербурзі поему Шевченка “Гайдамаки”. У 1862 році в лейпцігському журналі “Die Gartenlaube” надрукована нова стаття про Шевченка під назвою ”Життя російського поета”, в якій повідомляється про його смерть. Тут же говориться про велику любов Шевченка до України.
Після появи цієї статті інтерес до Шевченка в Німеччині поступово зростає. Так, в 1862 році в журналі “Zeitschrift für slawische Literatur, Kunst und Wissenschaft” надруковано бібліографічну нотатку про видання в Києві творів Шевченка в перекладі польського поета А. Гожалчинського, а також в 1864 році вміщено деякі цікаві матеріали, що стосуються України, зокрема Шевченка.
Одним з перших українських перекладачів творів Т. Г. Шевченка на німецьку мову був О. Грицай. Його переклади ще недосконалі. У них траплялися більші чи менші відхилення від оригіналу, а подекуди й перекручення його, порушення ритмомелодики. Послухайте вірш “Ой одна я, одна…” в перекладі О. Грицая:
Одним з перших українських перекладачів творів Т. Г. Шевченка на німецьку мову був О. Грицай. Його переклади ще недосконалі. У них траплялися більші чи менші відхилення від оригіналу, а подекуди й перекручення його, порушення ритмомелодики. Послухайте вірш “Ой одна я, одна…” в перекладі О. Грицая:
Аch! Ich bin so allein,
Wie ein Halm auf der Heide,
Und es gab mir mein Gott
Hier kein Glück, keine Freude.
Schwarze Augen nur haben
Mir der Herrgott gegeben,
Doch ich weinte sie aus
In dem einsamen Leben.
Коли йдеться про перших західноєвропейських дослідників та перекладачів Шевченка, то насамперед називається ім’я австрійського поета Й. Георга Обріста. В 1870 році в чернівецькій друкарні вийшла книга ”Т. Г. Шевченко, український поет. Нарис життя з додатком його поезій у вільному перекладі Й. Г. Обріста.” Слід відзначити, що Обріст уперше порівняв творчість Шевченка з поезією Готфріда Августа Бюргера: “Шевченкова муза…подібна до музи нашого прославленого Бюргера, - пише він, - як поезію останнього не можна належно оцінити, не знаючи характеру німецької народної пісні,…так само не можна проникнути і в поезію Шевченка, не знаючи народної пісні”.
В 70-80-і роки починається глибше наукове вивчення творчості Шевченка. Саме в цей період були написані ґрунтовні статті К. Е. Францоза “Українці та їх співець” (1887), “Тарас Шевченко” (1878), “Українські поети” (1889). В цей час виступають й нові німецькі перекладачі Т. Г. Шевченка: Л. Габерман, В. У. фон Франквель, В. Фішер. Виникає ідея видати збірку поезій Шевченка німецькою мовою і в українських поетів та перекладачів. Твори Кобзаря перекладають Ксенофонт Климович, Петро Скобельський, Ольга Кобилянська, а також Іван Франко, якому належить близько 30 перекладів Шевченкових творів.
В кінці 70-х років почав перекладати Шевченка німецький поет і перекладач Віктор Умляуф фон Франквель: в 1883 році він опублікував разом із вступною статтею поему “Кавказ” у виданні “Magazin für die Literatur des In- und Auslandes”. “Шевченко, - пише Умляуф, - найвизначніший український поет. Його полум’яну любов до народу…перевищує лише палаюча ненависть до тиранії…”
Умляуф зробив спробу саме перекладати Шевченка, а не копіювати його. У справі пропаганди творчості Шевченка серед прогресивних кіл громадськості в 70-80-х роках визначна роль належить австрійському письменникові і публіцистові Карлові Емілю Францозу. Його першим виступом про Шевченка була стаття ”Українці та їх співець”. Францоз в цій статті вперше в німецькому літературознавстві поставив великого Кобзаря в коло геніїв людства, назвав його поетом “найвищої абсолютної вартості”, однаково великим і в політичній поезії, і в ліриці, і в епосі”. К. Францоз вперше згрупував твори Кобзаря в чотири тематичні групи: політичну поезію, соціальні жанрові картини, історичні балади та епічні твори і, нарешті, ідилічні пісні про природу і кохання.
В історії німецької Шевченкіани XX століття визначну роль відіграли три книжки, що знаменували собою дальший крок в освоєнні творчості українського поета в країнах німецької мови. Мається на увазі збірка поезій Шевченка в перекладах Юлії Віргінії “Ausgewählte Gedichte von Taras Schewtschenko” (“Вибрані поезії Тараса Шевченка”), збірник статей, досліджень та перекладів, виданих редакцією журналу “Ukrainische Rundschau”, ”Taras Schewtschenko – der größte Dichter der Ukraine”(“Тарас Шевченко – найбільший поет України”) і монографія шведського славіста Альфреда Енсена “Taras Schewtschenko - ein ukrainisches Dichterleben. Literarische Studie”(“Тарас Шевченко – життя українського поета.”).
Збірка перекладів Віргінії прокладала Шевченкові нові шляхи в країни німецької мови. Віргінія глибше, ніж попередні перекладачі, відчула соціально-політичне звучання творчості Шевченка, її загальнолюдські мотиви. Ця збірка була помітним явищем в історії перекладання Шевченка як за добором поезії, різноманітністю, так і за художнім відтворенням, а найголовніше – за якістю перекладів. Юлія Віргінія переклала тридцять віршів і поем Шевченка, з них сім уперше, розташувала їх у хронологічному порядку, поділивши на три групи: вірші, написані до заслання (10 віршів і поем), поезії періоду заслання (16 поезій невольничого циклу) і періоду заслання (4 твори).
У популяризації творчості Шевченка в німецькомовному світі на початку 20 століття особливо важливу роль відіграв журнал “Ruthenische Revue” (“Ukrainische Rundschau”). Відзначаючи соту річницю від дня народження Кобзаря, редакція журналу підготувала спеціальний Шевченківський випуск. Третій і четвертий номери цього журналу за 1914 рік були повністю присвячені 100-річчю від дня народження поета. Частину тиражу було випущено окремим збірником, який складався із статей та досліджень про Шевченка як поета та художника, спогадів та біографічних матеріалів, перекладів Шевченкових творів.
Серед перекладів Шевченкових творів, що заслуговують на увагу і сьогодні, слід відзначити статті і переклади Анни - Шарлоти Вуцькі – письменниці-романістки. Вона розвиває принципи художнього перекладу поезії Кобзаря, які передбачають насамперед змістову точність. Вуцькі досягає досить високої перекладацької майстерності.
Її переклади поетично виразні, звучать природно, легко, безпосередньо і дають достовірне уявлення про оригінал. Послухайте уривок вірша Шевченка “Нащо мені чорні брови…” в перекладі Анни-Шарлоти Вуцькі:
Wozu hab’ ich dunkle Augen,
Wozu schwarze Brauen?
Wozu meine Jugendjahre,
Fröhlich sonst zu schauen?
Meine schönen Jugendjahre
Müssen nutzlos schwinden,
Brauen über trüben Augen
Bleichen in den Winden.
Протягом 1939-1940 років поети-антифашисти А. Курелла, Г. Ціннер та інші переклали близько 50 творів Шевченка. Серед них – “Гайдамаки”, “Відьма”, “Марина”, “Неофіти”, “Москалева криниця”. Деякі з них побачили світ у 1940 і 1942 роках у пролетарському журналі “Internationale Literatur”. В 1951 році вийшли дві збірки творів Шевченка: в Берліні – вибрані твори Шевченка в перекладі Вайнерта, в Москві – двотомне видання “Кобзаря”. За окремими винятками, вони охоплюють всю поетичну спадщину Шевченка: у двотомну збірку “Der Kobsar” увійшло 169 віршів і поем, у книгу перекладів Вайнерта – “Гайдамаки” та інші поезії (61 твір).
При доборі лексики Вайнерт, Курелла та інші перекладачі трансформували слова однієї лексико-граматичної категорії в інші, вдавались до словотворення і навіть знаходили неологізми. Наприклад, “…цвіли, неначе лілії, дівчата” – “Uns Töchter blühten, lilienschöne”; “Од Лимана до Трубайла Трупом поле крилось” – “Vom Liman bis zum Trubailo Lagen Leich’ an Leichen”.
У більшості перекладів автори дотримуються великої інтонаційної точності з оригіналом. Так, повністю відбито метрику і ритм вірша “Мені однаково…” в інтерпретації Е. Вайнерта:
Ich haust’ in fremden Land alleine,
Und unbeweint von all den Meinen
Sterbe ich verlassen, ohne Glück,
Und nichts mehr lass ich hier zurück…
Verweht sind meines Daseins Spuren
Auch in der Ukraine Fluren
In unsrem – nicht mehr unsrem Land.
Перекладачі намагалися максимально точно відбити ритмічні особливості поезії Шевченка, вживаючи однакову кількість наголошених і ненаголошених складів, аналогічне римування, смислові паузи.
Новим поштовхом для вивчення творчості Шевченка в НДР було відзначення громадськістю двох його ювілеїв. В 1961 році Німецька Академія мистецтв у Берліні разом з Товариством німецько-радянської дружби організували урочистий шевченківський вечір. Доповідь про життя і творчість поета зробив Альфред Курелла. Газета “ Neues Deutschland” в номері від 1 квітня 1961 року вмістила уривок цієї доповіді. Привертають увагу думки Курелли про світове значення Шевченка: “Провідним у цій поезії є не нарікання , а звинувачення, не сум, а гнів і заклик до боротьби”.
Яскравою сторінкою в історії німецької Шевченкіани вписався ювілейний 1964 рік. До цієї дати московське видавництво літератури іноземними мовами на основі німецького двотомного “Кобзаря” видало том поезій Шевченка, до якого ввійшли Вибрані твори поета.
Свідченням того, як глибоко шанує українського поета громадськість Німеччини був шевченківський симпозіум, який проходив 16-17 червня 1964 року у Берліні. У симпозіумі взяли участь вчені СРСР, Польщі, Чехословаччини та НДР. Було заслухано одинадцять доповідей з актуальних проблем шевченкознавства.
У 60-і на початку 80-х років російську та українську літературу вивчала письменниця Елізабет Котмайєр. Поезією Шевченка вона захопилася під впливом свого чоловіка – літератора-перекладача І.Костецького, який приїжджав на Радянську Україну, виявляв постійне зацікавлення до творчості Т. Г. Шевченка.
Елізабет Котмайєр належать більш чи менш довільні за своїми структурними ознаками (строфікою, ритмікою), проте досить вправні німецькі переклади віршів “Заповіт”, “Садок вишневий коло хати…”, “Дівча любе, чорнобриве…”, “О люди! люди небораки!”, що побачили світ у різних німецькомовних виданнях.
Шевченко – вершина родового українського дерева. Будучи письменником народним, національним, Шевченко водночас – поет інтернаціональний. Як Дніпро несе свої хвилі в один всесвітній океан, так і Шевченкова творчість вливається в океан людського духу, а його “Заповіт” став гімном українського літературознавства.
Послухайте “Заповіт” Шевченка в перекладі Г. Ціннера:
Wenn ich sterbe, sollt zum Grab ihr
Den Kurgan mir bereiten,
In der lieben Ukraine,
Auf der Steppe, der breiten,
Wo man weite Felder sieht,
Den Dnjepr und seine Hänge,
Wo man hören kann sein Tosen,
Seine wilden Sänge.
Wenn aus unsrer Ukraine
Zum Meer dann, zum blauen,
Treibt der Feinde Blut, verlas ich
Die Berge und Auen,
Alles laβ ich dann und fliege
Empor selbst zum Herrgott,
Und ich bete…Doch bis dahin
Kenn ich keinen Herrgott!
So begrabt mich und erhebt euch!
Die Ketten zerfetzet!
Mit dem Blut der bösen Feinde
Die Freiheit benetzet!
Meiner sollt in der Familie,
In der grossen, ihr gedenken,
Und sollt in der freien, neuen
Still ein gutes Wort mir schenken.
Підводячи підсумок сприйняття творчості Шевченка в Австрії та Німеччині у 40-90-і роки, слід згадати головну причину, що сповільнювала поширення поезії Кобзаря у німецькомовному світі – це відсутність справді талановитих перекладів, які адекватно відтворювали б красу Шевченкового слова. Значне пожвавлення в ознайомленні зарубіжних країн з Шевченком спостерігається вже на початку XX століття. Цьому сприяють його ювілеї 1911 і 1914 років. З’являються високохудожні переклади поезій Шевченка, активно вивчається його спадщина.
Твори Шевченка перекладені 52 мовами народів світу.
“Хто не чував про Шевченка? – пише літературознавець Павлин Свенцицький. – Байрона – розуміють два мільйони англічан, Гете – мільйон німців, Словацького – півмільйона поляків. Шевченка слухає, розуміє, з ним співає п’ятнадцять мільйонів! Тим він і великий, тим він і вищий понад усіх поетів”.
