ПЛАН
Розділ 1. Адекватність, еквівалентність та «реалія» в історії перекладу
Розділ 2. Поняття реалії.
Реалії як об’єкт перекладу
Розділ 3. Прийоми передачі реалій при перекладі
3.1 Транскрипція та транслітерація
3.2 Створення нового/складного слова
3.3 Уподібнюючий переклад
3.4 Контекстуальний переклад
3.5 Гіпонімічний переклад
3.6 Переклад фразеологізмів, до складу яких входять слова-реалії
3.7 Перифраза
3.8 Прецензійні слова
Висновки
Список використаної літератури
“При перекладі слід зачіпати неперекладне,
тільки тоді можна зрозуміти інший народ,
іншу мову“.
Й. Гете
ВСТУП
Переклад має довгу історію. Все почалося в ті давні часи, коли виникла потреба у людях, що володіли б декількома мовами і могли б бути посередниками при спілкуванні різних мовних націй. Але як самостійна наука, переклад сформувався лише на початку ХХ ст. В умовах розширення міжнародних зв’язків та обміну інформацією, перекладознавство швидко розвивалось і цей процес триває і досі, так як мова постійно оновлюється за рахунок неологізмів та запозичень. З’являються нові теорії, погляди на проблеми перекладу.
В наш час, час динамічного розвитку, що постійно відбувається і впливає на всі сфери людської діяльності, час, коли обмін інформацією став, можливо, як ніколи грандіозним, прямо пропорційно ростуть і вимоги до перекладу, а саме до якості останнього.
Важливе місце займає переклад реалій.
Актуальність даної теми заключається в тому, що перекладач стикається з проблемою перекладу реалій дуже часто. Реалії, які відносяться до незбіжних елементів мови, позначають поняття, є далекими для інших культур, завжди становлять в процесі перекладу неабияку складність. Ці складності, з іншого боку забезпечують інтерес до даної проблеми.
Мета даної роботи полягає у дослідженні проблеми відтворення національно-специфічних реалій Німеччини в українських перекладах.
Для будь-якого перекладача переклад реалій є, з одного боку, цікавою, а, з іншого, важкою та відповідальною працею, адже недостатнє знання історії, культури, звичаїв, суспільного ладу, особливостей політичного життя може стати причиною неадекватного перекладу, що просто або не буде сприйматись реципієнтом, або буде сприйматись, але не належним чином.
Причиною останнього є і те, що реалії – слова, які найбільш яскраво відображають своєрідність культури народу – носія. Особливості культури можуть бути не відомі певній людині з іншої країни і саме тут вся відповідальність за “ зрозумілий “ людині переклад лягає на перекладача.
Розділ 1. Адекватність, еквівалентність та «реалія» в історії перекладу
Переклад як термін має полісемантичну природу, його найбільш розповсюджене і здебільшого узагальнююче значення пов’язують з процесом передачі значення/змісту слова, групи слів, речення або уривку з мови оригіналу на мову перекладу. Поняття “переклад” можна визначити наступним чином: заміна текстового матеріалу однієї мові (мови оригіналу) еквівалентним текстовим матеріалом іншої мови (мови перекладу). Головною метою будь - якого перекладу – є досягнення адекватності. Адекватність - це вичерпна передача смислового змісту оригіналу і повна функціонально - стилістична відповідність йому. Оскільки зрозуміло, що було б непогано, якби зміст оригіналу та перекладу були тотожними, то можна зробити висновок, що переклад має повністю зберігати зміст оригіналу: повноцінність перекладу означає вичерпну передачу смислового змісту оригіналу і повноцінну функціонально-стилістичну відповідність йому. Але Л.С. Бархударов вважає, що про повну відповідність можна говорити лише відносно, адже за його словами при перекладі уникнути втрат неможливо, тобто має місце неповна передача значень, що містить їх текст оригіналу. Виходячи з цього Л.С. Бархударов робить закономірний висновок, що текст перекладу ніколи не може бути повним та абсолютним еквівалентом тексту оригіналу. Схожої ж думки дотримується і Ю. Найда, за словами якої намагання досягти еквівалентності може призвести до значного відходу від оригіналу. Саме тут необхідно зазначити, що терміни “адекватність” і “еквівалентність” дещо відрізняються один від одного.
Еквівалентність виступає в якості основи комунікативної рівноцінності, наявність якої і робить текст перекладом.
Під поняттям еквівалентності перекладу розуміють передачу в перекладі змісту оригіналу, який розглядається як сукупність інформації, яка міститься в тексті, включаючи емотивні, стилістичні, образні, естетичні функції мовних одиниць. Таким чином, еквівалентність - поняття ширше, ніж “точність перекладу”, під яким зазвичай розуміють лише збереження “предметно – логічного змісту” оригіналу. Іншими словами, норма еквівалентності означає вимогу максимальної орієнтованості на оригінал.
Адекватний переклад є по означенню еквівалентним, хоча ступінь смислової спільності між оригіналом та перекладом може бути різною. Найбільш повна еквівалентність (на рівні мовних знаків) означає максимально можливу наближеність змісту різномовних текстів. Еквівалентний переклад не завжди буде вважатись адекватним, через те що він буде лише задовольняти вимогу смислової наближеності до оригіналу.
Лексема “ реалія “ походить від латинського іменника жіночого роду res, rei (“річ; предмет, факт, подія“). Логічно висловити здогад, що в латинській мові здавна побутував прикметник realis, утворений від іменника res, rei за допомогою прикметникового суфікса –al- по аналогії з прикметником hiemalis, утвореним від іменника hiems, hiemis. Проте лексикографічні джерела не підтверджують цього припущення. У найповнішому словнику латинської мови, давньої та класичної, - “Totius latinitatis lexicon“ – зовсім немає слова realis як реєстрового. Згідно з оксфордським “A glossary of later Latin to 600 A .D.“, цей прикметник уперше ужив у 4 ст. н.е. римський філософ і ритор Г.М. Вікторінус у праці про Ціцерона. Відсутність лексеми realis у словникові Діканжа стверджує такий цікавий факт, що автори середньовіччя та пізніші – аж до 19 ст. не вживали цього прикметника.
Слово realia за походженням є формою множини жіночого роду пізньолатинського прикметника realis, що перетворився в іменник однини. Це слово у не зовсім точному значенні набуло універсальної чинності у філологічній літературі 19 і першої половини 20 ст. загалом для позначення матеріальних предметів і характерних національних звичаїв. Частота вживання його зросла з утвердженням реалізму.
У перекладознавчих працях лексема “реалія“ як термін з’явилася у 40-х роках. Його уперше вжив А.Федоров (його діяльність склала цілу епоху в історії радянського перекладознавства) у праці “Про художній переклад“ (1941), але для того, щоб позначити не лексему, а національно-специфічний об’єкт. Характеризуючи працю перекладача, автор зазначає: “Але водночас – це діяльність, що вимагає певних знань, не тільки практично-мовних, а й літературознавчих і історико-лінгвістичних, не кажучи вже про необхідність широкого культурного світогляду, що дозволяє усвідомити історичні і географічні реалії і т. ін., одним словом, уміти орієнтуватися в будь-якому тексті. “У подальших працях дослідник, що зробив чимало для вивчення реалій, для обґрунтування їхньої класифікації та способів відтворення їхніх функцій у перекладі, залишився вірний такому розумінню терміну “ реалія “. В останньому виданні книжки “Основи загальної теорії перекладу: Лінгвістичні проблеми“ (1983) А.Федоров дещо уточнює дефініцію “реалії“: ідеться не просто про “слова, що позначають реалії“, а про “слова, що позначають національно-специфічні реалії суспільного життя і матеріального побуту“.
Надто широко розумів обговорюваний термін С.Толстой – перекладознавець, що опрацьовував проблеми перекладу з англійської мови російською. Для нього “реалії“ – “конкретні умови життя і побуту країни, з мови якої здійснюється переклад“.
Те, що реалії виникають у загальнонародному процесі словотворення, акцентує дефініція Я. Рецкера: “Реалії – це слова, що позначають предмети, процеси і явища, характерні для життя і побуту країни, але не відзначаються науковою точністю визначення, властивою термінам”. Проте автор не враховує відносності реалій, залежності їх від словникового складу мови-переймача, і в цьому хиба його визначення. Не враховано також, що реалія часто виражається полілексемними одиницями.
В українському перекладознавстві термін “реалія” вперше вжив О. Кундзіч у праці “Перекладацька мисль і перекладацький недомисел” (1954), підкреслюючи при цьому неперекладність реалій: ”Я схильний вважати народні пісні аналогічними реаліями даного народу, що, як правило, не перекладаються”.
Розділ 2. Поняття реалії. Реалії як об’єкт перекладу
Реалія – елемент культури, під яким розуміють сукупність матеріальних та духовних цінностей суспільства, що історично склалась на основі економічного базису.
В кожній мові є слова, що ніяк не вирізняються серед інших слів, але передати їх при перекладі буває досить непросто. Адже реалії – специфічні слова або назви предметів в духовній та матеріальній культурі, що притаманні тільки певному народу. Реалії виступають означеннями предметів, понять, типічних особливостей певного географічного місця, матеріального життя, соціально – історичних особливостей деяких людей, нації, країни, племені, що являють собою національний, місцевий та історичний колорит. Такі слова не мають точних відповідників в інших мовах.
Необхідно бути уважним, аби не переплутати реалії з термінами. Адже між цими двома поняттями є значна різниця. Але деякі реалії буває дуже важко відрізнити від термінів, через те, що останні можуть іноді співвідноситись і з унікальними референтами. Крім того, терміни так само, як і реалії, не мають ідеографічних синонімів і входять до лексико- семантичної системи літературної мови. Терміни, на відміну від реалій, можуть бути інтернаціональними і є характерними для художнього стилю, реалії ж можуть вживатись в будь- якому стилі мови.
Деякі реалії мають схожість з власними іменами: der Weihnachtsmann, das Rotkäppchen, der König-Drossel та інші. Іноді реалії можуть віддалятися від літературної норми, до них відносяться, наприклад, діалектизми, елементи розмовної мови, жаргонізми.
Існує декілька класифікацій реалій по різним ознакам. Реалії як одиниці перекладу поділяються на:
· скорочення (BRD Bundesrepublik Deutschland, RG Reichsgesetz, VVN Vereinigung der Verfolgten des Naziregimes );
· слова ( der Advent, das Butterbrot, der Hamburger);
· словосполучення (das Dritte Reich).
Предметна класифікація реалій
Географічні реалії:
Ø назви об’єктів фізичної географії (die Steppe, der Passat);
Ø назви об’єктів, пов’язаних з діяльністю людини ( die Landwirtschaft, die Viehwirtschaft)
Етнографічні реалії:
Ø побутові реалії (die Tracht);
Ø трудові (der Ostarbeiter);
Ø найменуваня понять мистецтва та культури (die Gotik);
Ø етнічні поняття (der Wolgadeutsche, der Recke);
Ø міри та гроші (Deutsche Mark, Euro, das Phund).
Суспільно-політичні реалії:
Ø поняття, пов’язані з адміністративно-політичним устроєм (die Deutsche Demokratische Republik, die Bundesrepublik Deutschland, das Bundesland, das Estland,das Weißrußland);
Ø найменування насіїв та органів влади (der Bundestag, die Bundesregierung, der Bürgermeister);
Ø назви організаій, титулів (der Volkswagen, „Hitlerjugend“).
Історичні реалі: der Einsatzstab, der Reichsleiter.
В межах однієї мови слід розглядати власні та «чужі» реалії, які, в свою чергу поділяються на національні (відомі всім жителям країни, всьому народові), локальні (належать одному діалекту), мікролокальні (характені для певної місцевості).
Розглядаючи декілька мов, можна виділити регіональні реалії («еуро» для країн, прийнявших цю валюту за національну) та інтернаціональні, які присутні в в лексиці багатьох мов, які увійшли в словник, при цьому зберігши початкове забарвлення.
З усого сказаного можна зробити висновок, що основною рисою реалій є її колорит. А саме передача колориту при перекладі тексту з однієї мови на іншуі складає головну проблему перекладача при роботі з реаліями.
Деякі дослідники-науковці (Верещагін, Костомаров) відносять реалії до розряду безеквівалентної лексики, стверджуючи, що вони не підлягають перекладу. Однак реалія є частиною вихідного тексту, тому її передача в текст перекладу являється однією з умов адекватності перекладу. Отже, питання зводиться не до того, можна чи не можна перекладати реалію, а до того, як її перекладати.
Розділ 3. Прийоми передачі реалій при перекладі
Основних труднощів передачі реалій при перекладі дві: відсутність в мові перекладу відповідників (еквівалентів, аналогів) із-за відсутності у носіїв цієї мови позначеного реалією об’єкта (референта) та необхідність, наряду з предметним значенням (семантикою) реалії, передати і колорит (конотацію) – ії національне та історичне забарвлення.
Однак деякі реалії мають в мові перекладу одиничні відповідники (der Adventskranz – різдвяний вінок). «Одиничний відповідник означає те, що у більшості випадків подана одиниця вихідної мови перекладається однією тією ж одиницею мови перекладу» [Комісаров]. При перекладі такого типу реалій, які мають одиничні відповідників, труднощі майже не виникають.
Можливості перекладу реалій, які фактично зустрічаються в перекладах, зводяться до чотирьох основних випадків: транслітерація чи транскрипція, створення нового (чи складного) слована основі вже існуючих в мові елементів, уподібнюючий переклад, уточнюючий при умовах контексту та гіпонімічний переклад (заміна видового поняття на родове). Питання про вибір між транскрипцією (транслітерацією) та безпосередньо перекладом стосується, головним чином, ще незнайомих носіїв мови перекладу слів.
3.1 Транскрипція та транслітерація
Терміном “транскрипція” позначають віднайдення якомога точнішого віповідника через запис звучання слів мови-джерела графемами мови-переймача. Транскрипція зв’язана з точною (наскільки це можливо) передачею звучання іноземного слова (примат вимови),- не єдиний спосіб передачі. Можливий і примат графіки – транслітераційна передача. Транскрипція і транслітерація – найлаконічніші способи. Завдяки ним створюється певний експресивний потенціал: у контексті слів рідної мови транскрибоване слово виділяється як чуже, надає предмету, який воно позначає, конотацій небуденності, оригінальності.
Der Bundestag – бундестаг;
Der Einsatzstab – айнзацштаб;
Die Wehrmacht – вермахт.
Одне з основних достоїнств транскрипції як прийому являється максимальна стислість, що в ряду випадків являється основною причиною транскрибування. Слідує зазначити, що транскрипцію, як і будь-який інший прийом, слід використоввати з обержністю, оскільки в деяких випадках передача колориту, який не являється основною ціллю, може відтіснити на другий план передачу смислового змісту реалії, не виконавши тим самим комунікативну задачу перекладу. Велика кількість транскрибованих слів може призвести до перегрузки тексту реаліями, яка не зближує читача з оригіналом, а віддаляє від нього.
Застосування транслітерації при передачі реалій дуже обмежене, про це можна говорити при перекладі понять, які стосуються в основному суспільно-політичного життя та власних імен:
Berlin – Берлін;
die Mitra – мітра.
3.2 Створення нового/складного слова
Даний спосіб використовується, якщо транскрипція (чи транслітерація) за певних причин небажана чи неможлива. Введення неологізма – найбільш підходящий (після транскрипції) шлях збереження значення змісту та колориту реалії, яка перекладається: шляхом створення нового слова (чи словосполучення) іноді вдається досягнути майже такого ж ефекту. Такими новими словами можуть бути, в першу чергу, кальки та напівкальки.
a) Калькування.
Калька – запозичення шляхом буквального перекладу – дозволяє перенести в мову перекладу реалію при максимально повному збуреженні семантики. Однак збереження семантики не означає збереження колориту, оскільки частини слова передаються засобами мови перекладу. Найбільш яскравим прикладом калькування є:
der Bundesspräsident – федеральний президент,
der Jugendsenator – сенатор у справах молоді.
б) Напівкалькування.
Напівкалькування являє собою часткове запозичення слів та виразів, які складаються частково з елементів вихідної мови, частково з елементів мови отримувача.
Так, напівкалькуванням в українській мові є німецька реалія «третій рейх», яка являє собою аналог виразу «das Dritte Reih».
в) Створення неологізму.
Останнім в групі вище згаданих прикладів являється створення перекладачем семантичного неологізму, тобто слова чи виразу, який дозволяє зрозуміти сенс змісту реалії: «Handwerkbursch» - ремісничий челядник.
3.3 Уподібнюючий переклад
Даний спосіб перекладу вживається доволі часто, наприклад, дуже поширений підбір функціонального еквіваленту, який у читача викликає такі ж асоціації, як і у читача висхідного тексту.
Ich habe eine Konfirmation gemacht. – Я причастився в перший раз.
3.4 Контекстуальний переклад
Цей прийом за свої принципом схожий з уподібнюючим перекладом та протиставляється словниковому, оскільки слово, яке перекладається при використанні цього прийому може мати відповідності, які відрізняються від наведених в словнику. В даному випадку головною орієнтацією для перекладача слугує контекст, тому сам спосіб «заключається в заміні словникового відповідника при перекладі контекстуальним, логічно пов’язаним з ним». Ілюстрацією такого прикладу може слугувати переклад фрази «Entschuldigung, wir haben keinen Speisen im Menü!» - «Вибачте, але ми не зможемо Вам подати форшмак та вагінг-ам-зе. У нас немає німецької кухні».
3.5 Гіпонімічний переклад
Гіпонімічний переклад являє собою заміну видового поняття на родове, тобто передача реалії деякою мовною одиницею, яка має більш широке значення, ніж та, яку перекладають. За своїм значенням це прийом генералізації, який дуже чавсто використовується. Він дозволяє відмовитись від транскрипції та провести заміну понять, різниця між якими в умовах даного контексту незначна.
Der Gastarbeiter – іноземний робітник, робітник-емігрант, «гостьовий» робітник;
Der weißer Kreis – «білий круг» (в якому розмір квартплати визначається виключно домовласником;
Der Blaubrier – синій конверт з повідомленням про звільнення.
3.6 Переклад фразеологізмів, до складу яких входять слова-реалії
В лінгвістиці до реалій відносять також стійкі вислови, до складу яких входять слова, які безпосередньо позначають реалії. В деяких випадках використання фразеологізма у висхідному тексті будується на використанні можливостей національно-культурного колориту, наприклад, для побудови художнього чи публіцистичного образу. В цьому випадку проблема вибору прийому перекладу реалії постає найбільш гостро. Таким чином, питання про переклад реалій стосується також і проблеми перекладу фразеологізмів, які несуть будь-яку національну забарвленість.
sich beim Salzamt klagen - даремно скаржитись (Salzamt - легендарна
вигадана державна установа);
jmdn. katholisch machen - виправити когось, наставити на шлях істинний;
Власні назви як компоненти фразеологічних одиниць
Ці компоненти складають найчисленнішу підгрупу серед лексичних маркерів німецьких та австрійських ФО. Серед них переважають антропоніми. Їх умовно можна розділити на підгрупи.
Імена та прізвища відомих діячів австрійської та німецької історії та культури:
§ Fix Laudon! - чорт забирай! (Фельдмаршал Лаудон - один із відомих австрійських вельмож);
§ Mozartzopf tragen - носити перуку зі штучною кіскою або коротку косичку з власного волосся (на манер В.А.Моцарта.);
Поширені австрійські імена в символічному значенні:
§ da will ich Veithl heißen - не я буду, якщо це не так; (Veithl - lat. Vitus - поширене австрійське ім'я);
§ Wie Frantischek meint - як вважає середній, пересічний віденець. Не випадково середній віденець носить слов`янське ім'я).
Імена фольклорних та літературних образів, гра слів у формі антропонімів:
§ der glaubt, er ist ja Fürst Pämstli - він веде себе пихато, зверхньо;
§ Herr Adabei sein - бути всюдисущим всезнайкою (Томас Адабай - персонаж книги А.Чіаваччі "Wiener Typen");
Етноніми та їх ад'єктивні деревати. Ці компоненти також часто відображають історичні контакти австрійців та німців із сусідніми народами:
§ richtiger Slawiner sein - бути хитрим, лукавим (Slawiner - Slowene);
§ etw. böhmisch einkaufen- вкрасти;
§ böhmische Stunde - дуже довго;
§ böhmische Weinberl – картопля.
Історичні, політичні та звичаєві реалії:
§ ein Illegaler sein - бути націонал-соціалістом до аншлюсу Австрії в 1938р.;
§ das Rote Wien - "червоний" Відень (в період правління соціал-демократів у 30-і рр.);
§ europäisches Konzert - віденський когрес 1815 p.
3.7 Перифраза
Географічні перифрази:
§ deutsches Eck - південно-східна окраїна Баварії;
§ Kornkammer Europas - Україна;
§ Rom des Nordens - Зальцбург.
Етнічні перифрази:
§ Herr und Frau Österreicher - середні, пересічні австрійці;
§ die Tschusch - Kolonne - югославські жінки-прибиральниці ( ймовірно від слов`янського "чуєш" ).
Перифразові найменування відомих історичних діячів Австрії та Нмеччини:
§ der alte Herr in Schönbrunn - імператор Франц-Йозеф;
§ der österreichische Molke - фельдмаршал ерцгерцог Фердінанд; власник молочарні (натяк на відомого пруського полководця Мольтке);
§ Friedens-Bertha - Берта фон Зуттнер (відома австрійська письменниця-пацифістка, лауреат Нобелівської премії);
§ Straßenmeister aus Käärnten - Йорг Гайдер (лідер правоекстремістської Вільної австрійської партії, губернатор Карінтії).
3.8 Прецензійні слова
Прецензійні слова можуть також представляти національні реалії, які складають природню і невід'ємну частину дійсності і мови, що вивчається. До національних реалій відносяться назви провінцій, районів, історичних пам’ятників, окремих будівель, визначних пам'яток, які відомі всім культурним людям даної країни. У Німеччині національними реаліями є:
die Berliner Mauer – Берлінська стіна.
Висновки
Проблема дослідження методів перекладу реалій залишається відкритою. Це пов’язано не тільки з різноманітними поглядами перекладачів відносно даного питання, але і від великої кількості факторів та нюансів, які впливають на його вирішення.
Проблема перекладу реалій стала основою великої кількості наукових робіт. Дане питання, по своїй суті, складається з декількох спірних моментів. Багато перекладачів сперечалися та до сих пір сперечаються про тлумачення самого поняття «реалія»; безліч суперечливих думок існує по питанню класифікації реалій ( на основі яких ознак потрібно підрозділяти на групи мовних одиниць, які розглядаються). Суперечливим також є питання про виділення та розмежування безпосередньо способів перекладу реалій, а також про правомірність та необхідність вживання того чи іншого прийому та факторів, які накладаються на їхнє уподібнення певним обмеженням.
Майже всі способи перекладу реалій можна назвати загальновживаними, однак, сумуючи все вищезгадане, слідує відмітити, що не дивлячись на позитивні сторони вище згаданих способів, при перекладі завжди необхідно враховувати також й пов’язані з ним обмеження.
В даній роботі перераховані та детально розглянуті найбільш часто вживані способи, які були використані при перекладі основної маси реалій. Однак унаслідок різноманіття цих мовних одиниць та їх індивідуальних особливостей, прийоми передачі реалій в мову перекладу можуть видозмінюватись та стискатися один з одним.
Перекладач обирає той чи інший прийом, покладаючись на свій перекладацький інстинкт, спираючись на отриманні знання та накопичений в процесі роботи досвід, тому вирішальне слово, незалежно від теоретичних досліджень в більшості випадків залишається за перекладачем-практиком.
Не дивлячись на велику кількість німецької літератури: народні казки, поезія, романи, проблема перекладу реалій постає дуже гостро. На сьогоднішній день існує дуже мало наукових праць про відтворення національно специфічних реалій Німеччини в українських перекладах. Тому ми повинні прикласти багато зусиль для вирішення цієї проблеми, щоб переклади з німецької мови були більш чіткішими та доцільнішими, без так званих «білих плям».
Список використаної літератури
1. Влахов С., Флорин С. Непереводимое в переводе. - Москва. – 1986.
2. Зорівчак Р.П. Реалія і переклад. - Львів. – 1989.
3. Кочерган М.П. Зіставне мовознавство і проблема мовних картин світу // Мовознавство, 2004. – № 5-6 – С. 12-22.
4. Мартиневский В. М. Страноведческие реалии немецкого языка. - Минск. - Высшая школа, 1986. - 159 с.
5. Полюжин М.М. Теорія і практика перекладу з англійської мови на українську. - Київ. – 1991.
6. Потебня А.А. О некоторых символах в словянской народной поезии. – Харьков. - 1960. – C. 8
7. Сепир Э. Избранные труды по языкознанию и культурологии.– М.: Просвещение, 1993. – C. 204-209
8. Вопросы теории перевода в зарубежной лингвистике. - Москва. – 1978.
9. Österreichisches Wörterbuch. - Wien: Verlag Jugend und Volk, Österreichischer Bundesverlag, 1990. - 501 S.
