Транслітерація українських антропонімів і топонімів німецькою мовою

         Як і в багатьох західноєвропейських мовах, передавання більшості
укра­їнських фонем у німецькій мові не викликає особливих труднощів. Укра­їнське а можна передати латиничним а, б відповідатиме b, д —d, е — е, м — m, т — t і т. д. Звичайно, у вимові чужинців ці фонеми можуть звуча­ти дещо інакше, ніж в українській мові, але на практичному рівні їх мож­на сприйняти як ті самі фонеми, а то й алофони.

Зіставлення схеми німецьких та українських голосних і приголосних фонем засвідчує між ними більше спільного, ніж відмінного:

Німецькі голосні фонеми

	передні	центральні	задні
високі	і    у		u
середні	e   oe	ə	о
низькі		а

                                                                         

Приголосні фонеми

	губні	зубні	ясенні	піднебінні	задньоязикові
проривні	p   b	t   d			k   g
злиті	pf	c	č  (р)
щілинні	f    v	s    z	љ  (ћ)	з       ј	x    h
дрижачі		r			R
бокові		l
носові	m	n			Ĝ

           

    У сучасній німецькій літературній мові [з] та [х] і [г] та [R] є алофонами, а [р] та [ћ] виступають тільки в запозичених словах, напр.: Dschungel, Garage.  У німецькій графіці вони пишуться так:

p	b	t	d					k	g
pf		z		tsch	(dsch)
f/v	w	s	s	sch	(j/g)	Ch	j	ch	h
			r						r
			l
m		n						ng

Українська мова. (Вживаємо тут латиничну транскрипцію, щоб фоне­матичне зіставлення було наочнішим.)  

Голосні фонеми

і			u
	y
	e	a	o

передаються такими кириличними графемами:

і			у
	и
	e	a	o

Українські приголосні фонеми

p	b	t	d				k	g
		c	з	č	р
f	v	s	z	љ	ћ	j	x	h
			r
			l
	m		n

звичайно пишуться так:

п	б	т	д				к	ґ
		ц	дз	ч	дж
ф	в	с	з	ш	ж	й	х	г
			р
			л
	м		н

          За винятком /j/, тут подано тільки тверді приголосні фонеми, але, як відомо, кожна з них може бути м’якою або пом'якшеною. М'якість позна­чається або йотованими голосними літерами є, ю та я, у деяких випадках— літерою і, або знаком пом'якшення ь. Наведеними йотованими літерами і ї позначаємо також комбінацію фонеми / j / плюс голосний звук на початку слова, після голосних літер або апострофа.

Категорія «м'якість — твердість» приголосних у німецькій мові на фо­нематичному рівні відсутня, отже, українські м'які фонеми треба познача­ти якимись спеціальними засобами в німецькій графіці.

     Як свідчать наведені схеми, для більшості українських фонем існують німецькі відповідники, отже, їх транслітерація не викликає особливих труднощів. Звичайно, українське /у/ и не тотожне німецькому /у/ и, але в німецькій   мові вже  існує традиція  такої і транскрипції, і трансліте­рації слов'янською /у/. Таким чином, для українських голосних фонем можна подати таку схему транслітерації:

і	и	е	а	о	у
і	у	е	а	о	и

Справа з приголосними складніша через відсутність у німецькій мові способу позначення: 1) м'яких фонем і 2) дзвінких зубних і підне­бінних щілинних фонем. Крім того, у німецькій графіці літера љ може озна­чати три різні фонеми: s читається як [љ] на початку морфеми перед [p] або [t] (Sprache, Strich, Abstecher, Gespräch); [z]  — перед голосними на почат­ку морфеми (sagen, Aussage, durchsдgen): між голосними в середині слова (Gesang); після г, l, m або n перед голосними (Ursula, Else, Amsel, Linse); [s] — в усіх інших випадках (Slawistik, das).   

В інших випадках фонема [s] передається в німецькому письмі подвійним ss або особливою лігатурою ß. Подвійне ss пишеться між голосними, якщо перша голосна коротка: в усіх інших випадках пишуть ß. (У Швей­царії ß не вживають, а пишуть ss в усіх випадках.)

Перш ніж приступити до конкретного розв'язання проблеми транслі­терації українських назв німецькою мовою, звернемося до практики різ­них німецьких довідників (енциклопедій та атласів), щоб побачити, як розв'язано це питання в німецькомовних державах, тобто насамперед у Німеччині, Австрії та Швейцарії. (З Ліхтенштейну й Люксембургу нам не вдалося знайти надійних матеріалів, але можна припускати, що в цих кня­зівствах, як і в німецькомовних районах Бельгії (Eupen, Malmedy), Фран­ції (Elsace, Lorraine) й Італії (Trentino – Alto Adige), вживаються довід­ники з німецьких країн.) Не братимемо до уваги ті графеми, що не викли­кають особливих  труднощів:

п p	б b	т t	д d	к k	ґ g
ц z	дз *	ч tsch	дж dsch
ф f	в w	с *	з *	ш sch	ж *	х ch	г h
л l	р r	й j	м m	н n

    

(Зірочкою [*]  позначено фонеми, які вимагають дальшого опрацювання.)

          Ми розглянули написання ряду антропонімів у німецьких авторитет­них енциклопедіях  та топонімів у різних атласах. Оскільки різні атласи подавали карти України в різних масштабах, не завжди можна було знай­ти написання всіх місцевостей, тому й не вдалося розшукати відповідни­ків усіх фонем. Крім того, всі атласи подавали назви українських місцевостей у російській формі, отже, не раз українське и передавалося як і. Там, де українському и відповідало російське ы, написано у: Kolomyja, Tschernobyl; Stryj; Romny;  Rohatyn.

Загалом у німецьких краях існують два способи транслітерації «ки­риличних» назв. Перший, який умовно назвемо «славістичним», вживає надрядковий значок (ˇ) для позначення піднебінних щілинних, і злитих приголосних. У цьому способі фонема /v/ в завжди передається літерою v, а ц як с. Отже, щілинні й злиті приголосні транслітеруються так:

ц c	дз dz	ч č	дж dћ
ф f	в v	с s	з z	ш љ	ж ћ	х ch	г h

У «славістичній» системі транслітерації є два способи передавання йотованих літер. В одному ї завжди передається як j + голосна, без огля­ду на попередню літеру чи назву. Цей спосіб використано в атласі Ковалевського: Perejaslav, Velikij, Ustjug, Rjasan, а також на деяких картах «Енциклопедії українознавства» та в інших працях за редакцією В. Кубійовича.

Другий різновид бачимо в атласі Брокгауза, де м'якість приголос­них у будь-якій позиції — чи перед приголосними, чи на кінці слова, чи перед голосними — позначається апострофом ('); Chmel’nickij, Borispol’, Berљad’, Iz’um, L’ubeљov, Berd’ansk, Trost’anec. Оскільки ця система транслітерації може викликати труднощі в читача, тому на початку застережено, як треба вимовляти окремі графеми. Цей спосіб умовно назвемо «німецьким»; він намагається транслітерувати кирилицю німецькими буквами й буквосполученнями.

     Деякі питання обидва способи розв’язують так само (за винятком атласу Брокгауза). Українські йотовані літери, за винятком ї, передаються комбінацією j + голосна. Це робиться без урахування того, чи дана йото­вана літера означає м'яку приголосну перед голосною, чи звукосполучен­ня j + голосна. Таким чином, знаходимо написання Dnjeprodzershinsk, Njeshin, Kremjenez, Kobeljaki, Jalta, Slawjansk, Bjelaja Zerkow, Njeschin, Kremjenez, Askanija-Nowa, Pirjatin, Isjum, Jewpatorija, Tjatschewo, Jasinja, Perejaslaw, Slawjansk, Bjelgorod Dnjestrowskij, Pirjatin, Krolewjez. Навіть на цих нечисленних прикладах видно, що трактування є (у даному випадку російське e) неоднакове. На початку слів та після голосних воно, як пра­вило, передається як jе, але в іншому оточенні воно може виступати без j (пор. написання Kremjenez).

       Оскільки всі атласи подавали українські топоніми в російській формі, вони не передавали українського / ji/ ї. Таким чином, скрізь написано Ismail.

        В атласах українська с/s передається літерою s, хоч німецький читач може на тому місці не раз вимовити /z/:  Sambor, Perwomaisk, Sarny, Stryj, Smjela, Korosten, Simferopol, Sewastopol, Sudak, Proskurow, Cherson, Borislaw, Sambor, Sosniza, Slawjansk, Sniatyn, Stanislaw, Sarny. Слід відзначити, що в середині слова між голосними в деяких джерелах, що вживають «німецький» спосіб, с передається, згідно з духом німецького письма, подвійним ss, але не завжди послідовно: Korssun, Tscherkassy, Sossniza, Wosnessensk, Wesseloje, Nossowka, Wassilkow,  але Sosniza.

Літеру з всі атласи, що вживають «німецький» спосіб, передають як s: Sbarash, Solotonoscha, Saporoshje, Snamenka, Ismail, Saporoschje, Sdolbunow, Koselez, Kasatin, Beresowka.

Літера ш не викликає ніяких проблем i вci джерела передають її
буквосполученням sch: Kalusch, Schepetowka i т. д. Те саме стосується літери щ, її передають буквосполученням schtsch: Taraschtscha, Monastyrischtsche, Gorodischtsche.     

Автори по-різному підходять до літери ж. Одні пишуть її як sch: Schi-
tomir, Saporoschje, Njeschin, Schitomir, Schdanow, Uschgorod, Schmerinka, інші — sh: Sbarash, Sholkiew, Ushgorod, Shitomir, Neshin, Shdanow, Shmerinka. Автори, якi ж позначають як sh, уживають буквосполучення dsh для - дж: Ordshonikidse, Dsaudshikau. (Українських топонімів з цим звуком не вдалося знайти.)        

Злитий дз майже вci джерела транслітерують як ds: Dnjeprodsershinsk, Radsiwilow.

Таким чином, вищенаведену схему можна доповнити так:

ц z	дз ds	ч tsch	дж dsch/dsh
ф f	в w	с s	з s	ш sch	ж sch/sh	х ch	г h

     Апостроф, як правило, не транслітерується. «Німецька» система фонетично настільки неточна, що він стає зайвим. У «славістичній» системі Брокгауза він також зайвий, бо графема j передає тільки фонему /j/, а м'якість приголосних позначається апострофом ('). У Ковалевського немає топо­німів з апострофом, отже, не відомо, як його видавці підійшли б до цієї проблеми.

       Це саме бачимо і в енциклопедіях: Брокгауз подає статтю після слова, наведеного звичайним німецьким правописом, але одразу наводить «славістичну» транслітерацію даного імені. Крім того, після «славістично» на­писаного імені робиться відсилання до відповідної «німецької» форми. Так, наприклад, після форми Љevčenko є спрямування шукати Schewtschenko там, де є стаття про Кобзаря.

      Таким чином читач може знайти статтю і за «славістичним», і за «німецьким» написанням. Натомість Маєр подає тільки «німецьке» написання, але одразу після того й «славістичну» транслітерацію. Одне слово, тут під  Љevčenko немає жодних посилань.

Підсумовуючи, наводимо порівняльну таблицю обох систем транслі­терації:

україн- ська	німець- ка	славіс- тична	україн- ська	німець- ка	славіс- тична
а	а	а	л	l	l
б	b	b	м	m	m
в	w	v	н	n	n
г	h	h	о	о	о
ґ	g	g	п	p	p
д	d	d	р	r	r
дж	dsch /dsh	dz	с	s/ss	s
дз	ds	dz	т	t	t
е	е	е	у	u	u
є	je	je/’e	ф	f	f
ж	sh/sch	z	х	ch	ch
з	s	z	ц	z	c
и	y	y	ч	tsch	č
і	і	і	ш	sch	љ
ї	ji	ji	щ	schtsch	šč
й	j	j	ь	Ш	‘
к	k	k	ю	ju	ju/’u
			я	ja	ja/’a

     Як бачимо, «німецька» практика не спроможна систематично розрізня­ти с і з та ш і ж, а також тверді та м'які приголосні. Першу пару можна розрізнити, якщо писатимемо с як ss між голосними, а з як s у тому ж оточенні. Але в такому випадку маємо справу вже з транскрипцією, а не транс­літерацією. Крім того, треба пам'ятати, що буквосполучення sh для позна­чення українського ж є незвичним для німецької мови. З'являється навіть деяка небезпека, що з поширенням знання англійської мови (яка, здається, проникає в усі сфери німецької) ці літери стануть вимовлятися як  /љ/, отже, так само, як sch.

       Іноді в українській мові трапляється буквосполучення сх, напр.: Східниця (Львів. обл.). В обох системах воно транслітерується як sch. У «славістичній» системі це не викликає ніяких труднощів. Однак у «ні­мецькій» системі воно читатиметься як /љ/. (Ця проблема, зрештою, існує і в німецькій графіці, де, залежно від місця стику морфем,  sch читається то як / љ /, то як /zx/, напр.: Häscher — Häschen [heљər— he: zзən). Крім цьо­го, в «німецькому» способі м'якість українських приголосних перед при­голосними й на кінці слова не позначається.

       Таким чином, «німецький» спосіб транслітерації українських антропонімів і топонімів — неадекватний. Він дає тільки приблизне поняття про написання українських слів. У науковій праці мусимо вважати його незадовільним, бо тут тільки «славістичний» спосіб дає ясну картину ори­гіналу.